Чи не кожного дня читаємо та чуємо заклики здати кров, допомогти посприяти одужанню та врятувати чиєсь життя. Коли у біду потрапляє чийсь родич та знайомий, на сполох б’є близьке оточення. Терміново шукають донорів, розповсюджують інформацію, вірять, що знайдуть порятунок.
І небайдужі за покликом серця спішать на допомогу. Бо розуміють, що це важливо, що це людяно. А є люди, які не чекають сигналу тривоги, а усвідомлюючи важливість справи, регулярно здають кров.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Завдяки прикладу таких Людей я теж вирішила, що стану донором. Зрозуміла, що, крім великої місії порятунку інших, це приносить радість та відчуття значимості, потрібності самому донору. Це важливо та почесно.
А ще це корисно і для здоров’я того, хто ділиться своєю кров’ю. Медики пояснюють, що це в певній мірі профілактика серцево-судинних захворювань, так відновлюється кров, омолоджується організм, підсилюється стійкість організму до стресових ситуацій, підвищується імунітет. То ж кожна здорова людина має можливість допомогти. І, на моє особисте переконання, повинна це зробити.
Не хочу говорити, що це вигідно, хоча держава передбачила окремі пільги для категорії таких людей, але якщо когось хоча б це спонукає до доброї справи, то треба і на цьому наголошувати.
У деяких країнах культура донорства досить розвинена: як і правильне харчування, заняття спортом, донорство вважають атрибутом здорового способу життя. Хотілося, щоб і в Україні це стало добрим трендом, щоб люди проявляли активну соціальну позицію.
Від кожного з нас залежить, що виберемо: байдуже «не вистачає часу», «інші це роблять», «моя хата скраю» чи щире «я хочу допомогти», «це мій обов’язок … перед собою… перед своїм сумлінням». Сьогодні допомоги потребують інші, а завтра вона може знадобитися нам.
Не будьмо байдужими! Міцного усім здоров’я!
Вікторія Дайвер
