Не раз в історії виникали здогади: якби наше суспільство було влаштовано правильним чином, то найважливішою з наук була б педагогіка. Адже намацати і розвинути в кожній дитині коштовний талант, направити її, наділити знаннями та вмінням ці знання примінити – що є важливішим для прийдешнього, для формування світогляду, загалом суспільства.
Для Івана Сергійовича Твердохліба, особи з інвалідністю, який розміняв дев’ятий десяток, ці твердження – не пустий звук. Бо після того, як він вимушено змінив місце проживання після початку військового конфлікту на сході України, перебрався з Макіївки на Тернопільщину, знову замислився над тим, що вкладають у голови людям.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
- Більше мільйона гривень надійшло до місцевих бюджетів Тернопільщини за місця для паркування транспортних засобів
Травма в молодому віці змінила напрям життя
Іван Твердохліб із села Пукляки на Хмельниччині мав троє сестер та брата. В далекі післявоєнні роки жилося нелегко, часто багатодітна родина голодувала. Батькові далися взнаки важкі поранення, а пізніше потрапив під каток сталінської винищувальної машини: за те, що опинився у німецькому полоні, йому довелося освоювати мерзлоту у таборах. Двадцять літ не знали діти, де їх батько. Тому ще зовсім юному Іванові треба було заробити копійку, щоб його сестрички могли досхочу наїстися. І поїхав хлопець працювати на шахту. Спочатку був помічником машиніста прохідницького комбайна, потім довірили посаду машиніста, навіть в передовики вибився. Так кілька років допомагав родині, аж поки в 1957 році трапився з ним нещасний випадок. Двадцятилітньому хлопцеві травмувало в шахті голову, пошкодило зір.
Довгих півроку лікувався. А коли трохи стало легше, почав думати, як жити далі. З інвалідністю, з травмою не лише фізичною.
Сходинки до педагогіки
Кажуть, виховує та загартовує нас усе: випадки, речі, явища, але перш за все і найдовше – люди. Тепер Іван Сергійович розповідає про минулі події спокійно, наче розмотує клубок спогадів.
– Після нещасного випадку на виробництві не знав, куди прямувати. Та багато людей підтримали. Мав досвід спілкування з дітьми, – пригадує чоловік, – подобалось бути вожатим, тому й подумав, що зможу стати педагогом. Поступив в Донецький університет. Вивчився. І з тих пір 43 роки свого життя присвятив школі, викладаючи історію. Як мовиться, серце віддане дітям, адже 29 літ був не лише вчителем, а й директором Макіївської школи. З цієї передової школи вийшло чимало видатних людей.
Одна з найгрубіших помилок вважати, що педагогіка – це наука про дитину, а не про людину, писав Януш Корчак. Саме людину виховував Іван Сергійович в кожній дитині. Бо у кожної людини педагог відкриває потрібні клапани особистості, а непотрібні прикриває.
Тепер Іван Сергійович із задоволенням слухає радіопрограму «20 хвилин з Яворівським» і підсумовує: оце справжня історія, оце чудовий виклад. Бо колись історія переповідалася для нас однобоко. І вчили її згідно з політикою партії. Коли на своїх уроках І.Твердохліб не називав Мазепу зрадником – це вже була крамола. А твір на тему в 9 класі «Откуда пошла Русская земля» доповнив по-своєму «Откуда пошла Украинская земля». Отак вирвані сторінки історії України відновлював для школярів. Навіть особисто їздив до колишнього міністра освіти Кременя, щоб правдиво подавати історичні події в школі, проте, потрапив на прийом лише до помічника. Але і цього вистачило, аби мати чималі неприємності. Мовляв, знайшовся патріот, який хоче історії України не дві години, а більше…
Тоді зрозумів і те, що педагог, директор школи має дуже багато обов’язків, а прав, фактично, ніяких.
Сходинки до почуттів
Іван Сергійович пригадує:
– Під час свого вчителювання зустрів свою другу половинку. Подобалась одна вчителька зі школи. Не знав, як до неї залицятися. Пішов на урок, а це не урок, а концерт, вистава, чудовий виклад матеріалу. Як директор, викликав після педради її і ще одну, щоб не так було помітно. Зінаїдо Іванівно, кажу, залишіться. І ні з того, ні з сього : чи не хочете ви зі мною нині ввечері зорі порахувати? Опісля, вже в подружньому житті часто жартома пригадували моє перше запрошення…
Доброю дружиною була, і в школі старалася, аби мене, директора школи не підвести. Приїздили на відкриті уроки до неї зі всієї області. Так отримала звання Відмінник освіти.
Тільки в 2014 році, коли орда посунула на схід України, не витримало її серце того лихоліття: інфаркт і кінець. Так я зостався один. Пише мені племінниця з Тернополя, мовляв, дядя, приїжджайте до нас, будете жити в Тернополі чи в Дубівцях. Так я і опинився тут.
В краю «бендерівців»
– Колись приїздив декілька раз до сестри, – ділиться наболілим І.С.Твердохліб, – тому з Тернопільщиною був знайомий. Черешні з племінниками обривали, бачив, як тяжко працюють люди, як живуть. Коли нам пропаганда толкувала, що схід годує захід України, я не вірив. Коли вже в час військового конфлікту вийшло поїхати на Донеччину, мене багато людей розпитувало: як там вас «бендеровці» зустріли? Я їм докладно пояснював і про «бендерівців». І про гостинність, і про чудові господарства на кожному подвір’ї, хати, городи, які ці люди обробляють. Працьовитий народ. Кажу: оце бачите територію майже футбольного поля. Хто з вас взявся би обробляти стільки землі? А моя сестра обробляє. Тепер скажете, хто кого годує?
Ніхто не розповідав нам в Макіївці реальної історії держави. І досі не відчувається там належної просвітницької місії, роботи з населенням. Так мені тяжко, так трудно мені дивитись на ті лікарні на сході з пораненими хлопцями…
Як казав блаженніший Любомир Гузар, Україна не поділяється на захід або схід. Вона поділяється на тих, хто любить Україну, і хто не любить.
Хотілося співпрацювати Івану Сергійовичу з місцевою школою та підвело здоров’я. Численні офтальмологічні операції в Києві, Одесі.
– Отримував виплати від Фонду соціального страхування в області, заходив у Тернопільське міське відділення, там, – каже І.С.Твердохліб,- приязно ставляться, допомагають вирішувати різні питання, особливо в медичній реабілітації. Оплатили лікування, недавно отримав ортопедичне взуття, то я жартував, що вже до кінця життя мені вистачить. Пропонують як потерпілому на виробництві оздоровитись в санаторії.
Коли представники управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області відвідали Івана Сергійовича, він багато розповідав і про своє вчителювання, і про те, як не лише трагічні випадки на виробництві, а й трагічні випадки в долі країни можуть водночас перекроїти життя людське. Головне – не зупинятись не залежно від віку та обставин у своєму прагненні жити.
Східні мудреці вважають, що обов’язок дорослої птиці полягає в тому, щоб допомогти пташенятам навчитися користуватися своїми крилами. Це постулат батьків та педагогів. І для Івана Сергійовича – половина його життя. Але в особливому випадку цією мудрістю можуть скористатися усі ті, хто може стати прикладом для багатьох інших. Ті, хто може власним досвідом показати: я зміг піднятись на крило зі всіх життєвих бур. І ви зможете.
Іван Сергійович Твердохліб не лише для потерпілих на виробництві, людей з особливими потребами може стати таким прикладом, такою птахою, а й для усіх нас. Бо пережив у своєму непростому житті чимало зламів. Та не склав рук.
Зоряна Замкова
