Волонтери ГО «Теребовлянська вежа» в складі п’яти чоловік із 16 по 19 квітня 2019 року розвозили Великодні подарунки бійцям-землякам на передовій війни з москалями в Луганській та Донецькій областях. Солдати щиро та душевно оцінили увагу волонтерів, які привезли їм вісточку з рідного дому. Волонтери ж розповіли яка обстановка на фронті зі слів бійців, про пригоди та деякі факти своєї небезпечної мандрівки на Схід.
Відразу слід зазначити, що волонтери з цієї ГО бувають на самій передовій із початку війни, траплялось їм побувати і під ворожими «Градами», їхати по замінованій дорозі, витримувати артобстріли. Цього разу в їх групі їхав майданівець, волонтер Богдан Кулик, якому 16 квітня якраз був день народження, та він сказав, що святкуватиме його лише по поверненні. Інші волонтери групи це Михайло Самець, Тарас Заноз, Богдан Морозович, Микола Шевчук.
Перегляньте також:
- Шанс нам знову дала Америка – трохи пізно, добряче потріпавши нерви
- Військова з Тернопільщини отримала нагороду від Головнокомандувача ЗСУ
Спочатку бус патріотів подався на Київ, звідти на Харків. В самій столиці в авто сталася поломка, в той час на неї недостатньо звернули увагу, а перед Харковим ще й вистрілило колесо. Але у волонтерів є купа друзів по всьому світу й також у Харкові. На їх поклик відгукнувся один харків’янин, майданівець і діючий боєць одного із спецпідрозділів ЗСУ Олексій з позивним «Козак». Ото завдяки йому волонтерське авто на СТО відремонтували в кращому вигляді та цілком безкоштовно, ще й масу добрих побажань висловили за їх благородну справу.
Про наступні події вояжу розповів майданівець, волонтер Михайло Самець, який виконував ще й роль водія спільно з іншим волонтером, лікарем за професією, Богданом Морозовичем: «По дорозі ми заїхали в один із підрозділів 44 окремої артилерійської бригади на Донеччині до наших земляків-бійців Романа Єрохіна та ще чотирьох його товаришів. Останні знаходились на недосяжній для авто території, тож Великодні смаколики, пасочки та кошики їм передав згодом Роман. Наступних бійців-теребовлянців 44 бригади ми навістили під Лисичанськом і також їм передали подарунки. Тут нас на обід добре нагодували. Скажу, що нині в ЗСУ солдати не ходять голодні, як на початку війни, їжа їх калорійна та якісна. Хочу згадати випадок по дорозі на Лисичанськ. Ми проїздили один із блокпостів, зрозуміло, нас зупинили, перевірили що й до чого, хто ми, а потім у нас з бійцями зав’язалась дружня бесіда. В ході неї з’ясувалося, що ці хлопці з нацгвардії й вони обидва з Тернопільщини, один боєць з м. Козова, інший з Тернополя. Ну як їх було залишити без Великодніх подарунків? Ще й ми всі на прощання один одному сказали Великодні вітання: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» І тим мужнім воякам аж сльози виступили на очах…
Далі ми подалися до наступного нашого земляка Ігоря Квасниці в районі Сєвєродонецька, де і заночували. Ігор з товаришами нас дуже привітно зустріли, а ми досить здивувались відмінним їхнім облаштуванням місця служби. Бліндажі самотужки оббиті в середині дошкою, просторі, всюди чистота і порядок, прямо тобі люкс-номера готелю. До того ж між бійцями видно було повне взаєморозуміння, злагодженість та побратимство. Це радувало душу і вселяло впевненість у нашій перемозі, видно було, що в армії все в порядку і патріотичний дух бійців на високому рівні. До того ж ми не бачили, як в минулі роки, бійців одурманених оковитою, як тоді казали – аватарів. Сувора дисципліна в армії, ще й добровільна, є запорукою її міцності. Ті місця взагалі красиві природою – соснові діброви, зелень навкруги, пташки щебечуть весняним співом… Якби не війна, то сюди б з великою охотою можна було їздити на відпочинок. Ми якраз там і відпочили, як фізично від довгої дороги, так і морально. Серед бійців цього підрозділу виявилося два майстри-теслі, ось завдяки їм та спільними зусиллями солдати побудували невеличку дерев’яну капличку. Капличку освятив капелан 44 бригади о. Володимир і на великі свята він же проводить там відправи Божі.
В районі Новотошківського також служать наші земляки – Роман Луцків, Олесксандр Бойко(був головою спілки ветеранів АТО Теребовлянщини, але знову подався до армії), Андрій Коцур, Володимир Теляга, Віктор Стасишин. В цих місцях не до всіх хлопців можна було дістатися через бездоріжжя, тому Великодні подарунки залишили на їх друзів. Потім завітали у Попасній до ще одного нашого земляка, поета Назара Мялікгулієва, який вдруге підписав контракт і несе службу по захисті Батьківщини. Назар служить в підрозділі, де практично всі бійці зі Сходу, російськомовні, але з ним спілкуються виключно українською, хоч він там такий єдиний. Напевно тому Назару й дали позивний «Бандера», що він із Західної України. За словами солдата, бійці-східняки всі як один патріоти і знають за що стоять супроти московських окупантів, а свою мову пояснюють традиційністю мовного режиму того регіону.
Хочу ще відмітити зі слів усіх бійців, з якими нам вдалося поспілкуватися, що обстановка на фронті вже не та, що колись. Тоді як наші ЗСУ з кожним днем, місяцем і роком міцніють, то в супротивника все навпаки – багато серед них зневірених, а також таких, які пішли на війну лише заради грошей».
Про особливий випадок з участю теребовлянського військовослужбовця розповів Богдан Кулик: «Коли ми завітали до нашого земляка – 54-річногоМихайла Юрківа, бувшого вчителя, а нині працівника військової прокуратури в м. Рубіжне, то він від несподіванки зустрів нас із сльозами на очах… Михайло нас познайомив із слідчими, молодими хлопцями із Центральної України, а тоді розповів про останню операцію свого відомства, в якій брав безпосередню участь. Військовою прокуратурою було виявлено та знешкоджено злочинну групу(до 10 чол.) по крадіжці паливно-мастильних матеріалів на одній із заправок того регіону. І що прикро, так це те, що злодіїв очолив офіцер однієї військової частини у званні капітана. В підручних у нього були також військовослужбовці. Все було поставлено на широку ногу – новий бус, паливні цистерни на 1000л, кругова порука і розподіл обов’язків тощо. За час своєї «діяльності» злочинці вкрали в армії продукції на мільйони гривень, а це ж десь не хватало пального заправити БТР чи танк, чи самохідну установку, звідси як наслідок людські жертви».
Волонтери ГО «Теребовлянська вежа» виносять щиру подяку всім небайдужим людям, які допомагають й досі воїнам ЗСУ, незважаючи на тяжкі в матеріальному плані часи. Найперше, вони дякують настоятелю храму «Зіслання святого духа» о. Степану Манорику, який благословляв їх на щасливу дорогу цього разу, як часто і всі інші рази, починаючи з Майдану. А також всім дітям за малюнки та обереги. «Шановні діти, ви робите дуже важливу справу, – говорив волонтер Тарас Заноз, – адже ваші малюнки та обереги солдати носять під бронежилетами біля серця, вони вірять у їхню силу й таким чином ви реально захищаєте солдатські життя».
Виносять щиру подяку волонтери і всім підприємцям Теребовлянщини, працівникам різних установ, простим мешканцям. «Ми раді, що вас добрих людей так багато. Низький уклін вам!» І дійсно людей, що прийняли участь цього разу в благодійництві було дуже багато, тому всіх поіменно немає змоги перерахувати.
Віктор Аверкієв, фото: Микола Шевчук
