Розмова з народною депутаткою від «Європейської солідарності», ветеранкою, командиркою медичного батальйону «Госпітальєри» Яною Зінкевич про психологічну допомогу військовим, які повертаються з фронту.
— Який вигляд повинна мати комплексна допомога військовим, які повертаються з фронту?
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- У Дніпрі окупанти влучили у багатоповерхівку, є загиблі
— Це поетапна допомога. Починати її потрібно ще з моменту відбору. Потрібно розуміти, що не всі люди готові до війни. Не всі її можуть пережити, не всім вона підходить, потрібно робити відсіювання на моменті відбору у військо. На жаль, це поки не дуже вдається, бо є недобір людей.
Потім на етапі навчання і підготовки людини бажано, щоб психологи проходили цей шлях зі своєю бригадою разом. Після цього момент служби на передовій, особливо на моменти втрат у війську і цьому підрозділі, тому що це завжди дуже травмуюча подія. Останній етап — повернення.
— Ви виявилися готовою до війни?
— В цілому так. Я не можу сказати, що для мене було багато аж такого вражаючого. Ми почали підготовку із зими. Ще фактично не почалася російська агресія, але оскільки я із Західної України, у нас там дуже популяризоване УНСО, старі УНСОвці давно говорили, що у нас буде війна з Росією, тому вони були найперші готові. У нашому місті Рівне УНСО взяло все це під свою опіку. З періоду Майдану нас готували до того, що буде війна. Ми займалися фізичною підготовкою, підготовкою у поводженні зі зброєю.
Я відносно була готова. Звісно, дуже складно пережити перші втрати. Якщо говорити про перших поранених, то це сприймається позитивно, тому що ти людину зміг врятувати, знаєш, що вона жива, все добре. Попри те, що були втрати кінцівок, життя врятовано, людина має шанс на життя. Якщо говорити про перші втрати, то вони складні, ти їх переживаєш особистісно, деякі люди, наприклад, медики або побратими, які надавали допомогу і їхній боєць загинув, вони це тяжко переносять, у деяких навіть до психічних розладів доходило. Вони їм сняться, деякі починають з ними говорити, людина потребує лікування. У мене все трошки краще, я просто це пережила. Так, мені знадобився для цього час. Але вже пережито.
— 200 людей чи понад 200 врятували ви особисто?
— Близько 200. Тоді не було аж такого чіткого підрахунку, тому що це був період літа-осені (найактивніший). Коли мій батальйон почав розвиватися дуже інтенсивно, з осені, то десь з того часу ми почали вести наші таблиці, тому що зрозуміли, що підрахунок буде не на десятки.
Всю розмову слухайте за посиланням.
