Нещодавно група українських письменників повернулася з 9-денної мандрівки Європою. Але ця мандрівка не була звичним туристичним туром. Поети і прозаїки з України зустрічалися з земляками, які вже давно виїхали з країни. І привезли їм сучасну українську книгу. Як це було, хто і куди саме поїхав, як наших приймали за кордоном і хто це організував, розпитали в однієї з учасниць подорожі – письменниці, лауреатки багатьох міжнародних та всеукраїнських літературних конкурсів, авторки 15-ти книг та 4-х персональних фотовиставок Валентини Семеняк (м. Тернопіль).
– Ви щойно повернулися з незвичайної закордонної поїздки, організованої спеціально для письменників. Куди Ви їздили, з якою метою і хто її організував?
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
– Є у Львові чудове товариство-книгарня “Книжковий дворик”, яке очолює голова ГО “Книжкова толока” пані Люба Хомчак, книгознавець, розповсюджувач і популяризатор української книжки. Пані Любу знаю ще із 2010 року: на її запрошення презентувала колись у Стрию книжку “Спитай у свого Янгола”. Віднедавна книжковий дворик непомітно перетворився на Книжковий дворик на колесах”, який, виявляється, упродовж семи років об’їздив чи не всю Україну: і схід, і південь. Пані Люба давно жила мрією розширити кордони “дворика”, аби пропагувати українську книжку. До слова, девіз цієї мандрівки “Від серця до серця” за збігом обставин припав на Всесвітній День Серця. Мандрували не лише письменники, а й видавці, майстрині народної творчості, група молодих скульпторів, зрештою, просто залюблені в книгу люди. Ми відвідали Прагу (Чехія), Відень (Австрія), Флоренцію, Рим, Венецію (Італія), Любляну (Словенія).
Читайте також
“Книжковий тур” покликаний формувати дружній простір між представниками інтелігенції, що проживає в Україні, та українцями, які з різних причин опинилися за межами держави.
– Скільки вас їхало, звідки, які яскраві імена були серед учасників мандрівки?
– Як для такої поїздки, то нас було дуже багато – 42! Кожний із мандрівного дворика – особистість, зокрема: відома радіоведуча Ніна Герасименко (Київ), прозаїки і поети – Марія Чумарна, Наталя Калиновська, Надія Бойко, Іван Гентош, учасниці пісенно-поетичного гурту Марічка Васько та Ольга Береза, (Львів), Марія Ткачівська, Тетяна П’янкова, Василь Кузан (Івано-Франківськ), львівські видавці Василь Ґабор і Володимир Панчишин та інші.
– Яким чином відбувався відбір учасників поїздки?
– Особисто я про майбутню подорож дізналася від тернопільської письменниці Ніни Фіалко. Але прочитати можна було й у “Фейсбуці” на сторінці Любові Хомчак. Далі почала зважувати всі “за” і “проти”, радитися з чоловіком, оскільки питання торкалося сімейного бюджету. А ще – чи витримаю фізично такий марафон: 4 країни і 6 міст за 9 днів.
– Як вас приймала українська діаспора? Вони з інтересом поставилися до можливості зустрітися з письменниками зі своєї Батьківщини?
– Це найцікавіше запитання. В організації пані Любі допомагали надзвичайно креативні особистості, які мандрували разом із нами. Найбільше мені запам’яталася директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Романа Іваничука Тетяна Пилипець, а ще – особливу подяку висловлюю водіям нашого автобуса. У кожному згаданому місті є невеличкі Українські культурні центри, залишалося тільки вийти з ними на зв’язок, що й робилося заздалегідь. Логістику
організатори відпрацьовали на відмінно. Звісно, хотілося, щоб так само спрацювали і наші земляки по той бік кордону. Але зустрічі випадали у будні дні, коли практично всі тамтешні українці перебували на роботі. Відтак їх було надзвичайно мало.
– Де саме зустрічалися з діаспорою?
– Перша зустріч була у Празі, в українському культурно-освітньому центрі “Крок”, куди завітав Надзвичайний і Повноважний посол України у Чехії Євген Перебийніс. Модерувала захід відома журналістка Олена Лан, а екскурсію центром міста провела директорка “Кроку” Марія Гаврилюк. Далі був Відень (Австрія) і зустріч у церкві Святої Варвари. На жаль, автобус потрапив у корок, ми приїхали невчасно, нас не всі дочекалися. Але особливий респект екскурсоводці Лілі Пернкопф, уродженці Миколаєва Львівської області. Екскурсія містом була неперевершена. Наступною країною була Італія, а першим її містом – Флоренція. Надзвичайно теплою була зустріч у греко-католицькій церкві, де о. Володимир здійснив Святу Літургію, після чого спілкувався з нами про найболючіші моменти українських емігрантів у цій країні. Також ознайомив із центральною частиною міста. Рим не міг не вразити. За півдня ми зуміли потрапити на територію Ватикану та на екскурсію старим містом (Колізей, Пантеон). А увечері – на зустріч у греко-католицьку церкву Святої Софії, де нас зустрів о. Марко Ярослав Семеген – випускник Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого. Після її закінчення здобув ступінь ліценціата Папського орієнтального інституту (Рим) у галузі літургійних наук, докторант цього навчального закладу. Також він – пасторальний координатор для українців-греко-католиків Італії. Із січня 2014 р. отець Марко-Ярослав Семеген – президент релігійного товариства українців-католиків “Свята Софія”.
У Любляні (Словенія) зустріч була в Українському центрі “Рукавичка”. Тут про себе розповідали господарі, а ми слухали. Невеличкі зустрічі відбулися практично у кожному згаданому місті, окрім Венеції. До слова, прочитала в Інтернеті, що 6 жовтня в цьому місті на воді відбувся фестиваль Української культури. Ми “розбіглись” у часі.
– Чим цікавиться діаспора, які книги в першу чергу брали до рук і взагалі купували?
– Люди, які були на наших зустрічах, переглядали всі представлені книги, а їх (книг) було дуже багато, адже окрім письменників, приїхали зі своєю “продукцією” ще й видавці. Купували мало. Це зрозуміло, причина – у малій кількості відвідувачів. В окремих містах (Флоренція та Любляна) ми дарували свої книги, бо там при центрах створені українські бібліотеки.
– Ви, мабуть, встигли прицінитися – в якому діапазоні ціни на книги в Європі?
– З цим було важко, адже спеціально вивчати книжковий ринок часу не було. Запитували на місці про ціну. Особисто у мене купили дві дитячі книги і одну “дорослу” у Празі по 100 крон (105 грн). Для мене це так і залишилось загадкою. Чому саме так? Бо в дитячих книжках – у кожній 22 сторінки, крейдяний папір, тверда обкладинка, кольорові ілюстрації. А книжка з оповіданнями на 300 сторінок. У Римі за цю ж одну книжку дали 5 евро.
– Що найбільше запам’яталося з поїздки?
– Випадкова зустріч на подвір’ї Ватикану (площа святого Петра) у черзі до його музею. Почувши українську мову, до нашого гурту підійшла жінка і запитала, чи є тут хтось із Тернополя. Була тільки я. Незнайомка дуже зраділа і запитала, чи я часом не знала письменника Петра Сороку, який торік відійшов у засвіти. Петро Іванович у свій час рекомендував мене у Спілку письменників. Тож із Ольгою Остапенко ми мали про що поговорити, хоч і не довго, бо черга рухалась. А пані Ольга була із рідного села Петра Сороки Грицівців.
– Що Ви представляли діаспорі?
– Кожен із письменників коротко розповідав про себе, про свою творчість. Але хіба можна творчій людині вкластися у відведених 5-10 хвилин, щоб той, хто слухає (потенційний читач), міг зрозуміти, про що ти взагалі пишеш? Особисто для мене це було надзавданням. Зазвичай, читаю уривки з творів, бодай, кілька абзаців. Тож більше пощастило, мабуть, поетам, які встигали прочитати щось із свого поетичного доробку.
– Які побажання до організаторів Ви би висловили?
– Краще менше країн, але більше часу безпосередньо для зустрічей. І не один день у країні (місті), а кілька. Бо приїхала додому і… гортаю Вікіпедію. Але, не зважаючи ні на що, дякую всім, хто був причетний до реалізації цього книжкового туру-марафону. Здається, ще ніби вчора була мандрівка із “Книжковим двориком на колесах” (Львів) країнами Європи, але “вчора” трансформувалось вже у “завтра” – і… відтепер лише світлини нагадуватимуть усім нам про той шалений мандрівний ритм, який супроводжував усіх нас упродовж подорожі, збагачуючи кожного новими відкриттями, спогляданнями і знайомствами.
Спілкувалась Юлія Бережко-Камінська
