Судячи з останніх подій, світ змінюється дуже швидко, настільки швидко, що людство не встигає оговтуватися й усвідомлювати, що ж насправді відбувається…Про те, що люди непомітно для самих себе втратили дар живого спілкування, «кричалось» мало не на кожному розі: смартфони, планшети, Інтернет… А крилатий вислів французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері про те, що «Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування» несподівано став головним відчайдушним посилом у ХХІ сторіччя.
Світова спільнота опинилась в заручницях… у самої себе. Усі крапки над «і» розставив пресловутий карантин. Хто з нас зараз не мріє про радість живого спілкування? Адже чимало людей залишилось по різні боки «барикад» і не мають такої можливості. Тільки через засоби комунікацій. Нічого дивного, цінувати, зазвичай, починають лише тоді, коли втрачають. Поступово, але нарешті (!) люд в усьому світі починає вчитися це розуміти і приймати як важливу життєву необхідність. Але є ще один важливий бік цього питання: усамітнення (самоізоляція). У кожної людини з’явилася можливість «зануритися» в саму себе і спробувати дати відповідь на елементарні, але надважливі запитання: хто я? Для чого прийшла (прийшов) у цей світ? Чи живу за космічними законами? І не треба їхати за тридев’ять земель, шукати спецтури в Гімалаї або Тибет у пошуках Істини. Маємо все це нараз і оптом, та ще й не виходячи з дому.
Перегляньте також:
Дехто переконливо заговорив про руйнування усталених віковічних традицій. Зокрема про важливе християнське свято Воскресіння Христове. А мені так не здається. Насправді проходимо ще один важливий урок: навчитись реально відчувати Божественну Присутність у власному серці. У ньому, окрім Любові та Віри, нема ритуальності. У Католицькій церкві всі страсні й великодні служби цього року служилися без участі вірних – заради безпеки. У Великий четвер не було обряду вмивання ніг. У Велику п’ятницю не було жодних процесій – ні в храмі, ні поза ним…
На думку Блаженнішого Святослава, «Прикладом цьому має слугувати Папа Римський, який благословляє людей на площі Святого Петра у Ватикані, і це благословення поширюється також на тих, хто єднається з ним за допомогою радіо і телебачення». Це ще один яскравий доказ про те, що думка – матеріальна.
Однак дивне відчуття огорнуло мене, коли побачила спорожнілу площу святого Петра перед Ватиканом. На якусь мить це було відчуття власної внутрішньої порожнечі і навіть розгубленості. Бо ж перед очима (а відтак у серці) зовсім інша площа, яку я побачила торік у жовтні: запруднена чисельним людом з різних куточків світу. Вона то стихає, то вирує, вона молиться, шепоче, вона… Аж поки не заговорив Понтифік. Його слово наснажує, дає надію, воно промовляє радісну звістку. Дослухаймось, впустімо у серце. Незважаючи ні на що.
«Ми не реагували на часткові катастрофи. Хто зараз говорить про пожежі в Австралії і чи пам’ятає, що 18 місяців тому човен міг перетнути Північний полюс, тому що всі льодовики розтанули? Хто зараз говорить про повені?» –це одна з його відповідей на запитання британського католицького журналіста Остіна Айвері. Пандемія, – каже понтифік, – це відповідь природи на дії людей.
Наша старенька планета стомилась від нас, бо ми для неї, на жаль, катастрофа. У такий пандемічний спосіб (через чиюсь помилку, або ж свідоме розповсюдження – тепер це вже не має значення) вона вирішила відпочити й очиститися. І, на жаль, ціною тисяч життів.Чим ми можемо їй допомогти? Молитвенним сорокаденним способом життя, переосмисленням своєї поведінки, трансформацією свідомості…
Фото: Валентина Семеняк
