Є люди, які повсякчас випромінюють тепло та світло, дарують іншим радість та добро, співчувають, співпереживають, обнадіюють, допомагають. На душі з такими теплішає і любов до життя стає більшою, які б не вирували негоди та яким б складними не були обставини.
Саме такою є волонтерка Христина Феціца з Тернополя. Людина, яка допомагає тим, хто цього потребує. Діє за покликом душі, віддає безкорисливо, не отримуючи особистої вигоди, не тільки сили та час, а й частинку себе та свого життя, забуваючи часто про спокій, комфорт та відпочинок. Бо небайдужа… Кожен її день – це десятки дзвінків, сотні думок: як і де знайти, зібрати речі, ліки та кошти, коли і чим завезти, як роздати, не забути подякувати та багато інших. На сторінці в соцмережі – суцільні фотозвіти, дописи про збір коштів, про людські біди, потреби військових, про поїздки на фронт, до різних людей, про численні благодійні заходи. Виникає питання: як можна все встигати, де беруться сили? Енергії та ентузіазму жінці не позичати. Навпаки, вона сама заряджає енергією інших, спонукає долучатися до спільних добрих справ, знаходить ідеї та потрібні рішення.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Фото з мережі Інтернет
– Я завжди хотіла допомагати людям. Зрозуміла, що можу це робити і роблю із великим задоволенням, – каже Христина. – Перші мої кроки на волонтерській стежці – це допомога окремим потребуючим, діткам до Дня Святого Миколая. А коли в нашій країні почалася Революція Гідності, а тоді війна, то у мене почалося нове життя – Волонтерство. У 2014-2015 роках всі зусилля були максимально спрямовані на допомогу та підтримку військових. «Все для фронту, все для перемоги » – під таким девізом влітку 2014 року був заснований «Логістичний центр допомоги бійцям АТО», де я з однодумцями працювала щодня без свят і вихідних, бо тоді у наших захисників майже нічого не було. Вже після першої поїздки на фронт зрозуміла, що волонтерська робота і допомога надважлива. Згодом додалися турботи про ветеранів, їх сім’ї, родини загиблих, організація відпочинку дітей, допомога стареньким, багатодітним, малозабезпеченим. Все це я роблю і буду робити із великим задоволенням та любов’ю. Щаслива, що можу допомагати. Щаслива, що мене підтримує в усьому люблячий чоловік та рідня.
Жити для інших, поспішати на допомогу – таке життєве кредо жінки. Геріатричні будинки, будинки-інтернати, родини, що опинилися в складних життєвих обставинах, бійці – опікується усіма. Співпрацює з іншими волонтерами та волонтерськими групами, бо разом вдається ще більше. Її не лякають труднощі, часто небезпечні поїздки на фронт (з волонтерською допомогою була майже в усіх гарячих точках). Теплі зустрічі із захисниками, які стали її друзями, дитячі обійми, вдячні усмішки та радість в очах кожного, кому вдалося допомогти, додають сил та натхнення. Дуже важливим для Христі є те, що її пам’ятають. Треба бачити її радість та щасливі очі, коли телефонують бійці та запитують: «Привіт, як справи?». Ці моменти дорогоцінні. А ще гріють душу підписані бійцями прапори, які привозить з фронту. «Ангелам Добра» з Тернополя з повагою та вдячністю» – такий підпис (і багато інших) є надзвичайно цінним подарунком для неї.
Фото з мережі Інтернет
Жінка дуже любить людей, життя, країну. Любов та добро, якими переповнене її серце, щедро роздає іншим. А ще вважає своїм (як і кожного) святим обов’язком берегти пам’ять про загиблих Героїв. І виконує його. Приходить до могил покласти квіти та запалити лампадку не тільки у святкові чи пам’ятні дні, в її душі та молитві згадки та шана пам’яті – щодня.
Тендітна жінка невтомно працює на волонтерському фронті, встигає так багато, що здається, ніби має не одне дихання, не одну пару рук, а сильні крила за плечима. І серце велике-велике. Недарма багатьом вона нагадує дивовижну маленьку пташку-колібрі, у яких величезне, за їхніми мірками серце, які постійно в русі, переміщаються з вражаючою швидкістю і навіть вміють літати задом наперед. Так і Христя: повсякчас у волонтерських справах та клопотах, усім хоче допомогти, усе встигнути, сама водить авто і кермує дорогою на схід, завжди прагне більшого. І сьогодні, у Міжнародний день волонтера, вона поспішила на схід з допомогою українським захисникам.
За фахом Христина Феціца – юрист. Працювала правником та юрисконсультом в різних підприємствах та організаціях. А зараз ще здобуває освіту військового психолога у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Хоче бути максимально корисною своїй країні.
Такі люди сприяють розвитку свідомого громадянського суспільства, славлять та розбудовують рідну державу, роблять світ добрішим та кращим. І заслуговують на вдячність, шану та повагу. А ще – на щирі обійми при зустрічі.
