У світі жанр worldmusic вже давно завоював свого слухача. Музикою, замішаною на фольклорі конкретного народу, багатьом виконавцям вдалося зробити собі ім’я: Цезарія Евора, Боб Марлі, GogolBordelloтощо. Українська етно-культура за обсягами нічим не поступається індійській, скандинавській, романській чи навіть американській, якій взагалі дещо більше 200 років. І виконавців у нас достатньо, аби яскраво представляти цей жанр і в Україні, і закордоном. Однак українська сучасна етно та фольк музика ще лишається у своєрідній інформаційні тіні. Лише поодиноким виконавців, які працюють у цьому напрямку, вдається прорватися до широкого слухача.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині 18 квітня світло буде: графіки не застосовуватимуть
- Відома тернопільська волонтерка Христина Феціца складає повноваження депутата міськради
Своєрідною підказкою для тих, хто хоче слухати якісний український продукт, став Всеукраїнський музичний проект „Млин”, який регулярно випускає унікальну в своєму роді збірку української етно та фольк музики.
Проект набрав обертів ще у 2012 році. Тоді вийшла перша однойменні збірка українського неофольку. Далі революційні події в Україні внесли свої корективи і видання другого диску довелось відкласти. Але вже 2014 році світ побачив другий „Млин”. Зараз команда проекту „Млин” готує до випуску вже третю платівку.
Що таке український неофольк, чи слухають його закордоном, і як команді вдається відбирати представників українського етно та фольк музики, ми розпитали у продюсера Всеукраїнського музичного проекту “Млин”, музиканта та лідера гурту Postsense Євгена Павлюковського.
– Всеукраїнський музичний проект “Млин” — це в першу чергу музична збірка, яка видається щороку і збирає найкращих представників нової української фольк музики. Чим ще займається проект?
– Створення музичних збірок — важливий і досить об’ємний елемент нашої роботи. Але крім цього проект активно працює і в інших напрямках, пов’язаних з популяризацією українських неофолькових виконавців. В межах проекту ми організовуємо різноманітні заходи, концерти, і навіть нещодавно вдалось провести аукціон. Такі заходи дозволяють зблизити слухачів і виконавців.
– А що за аукціон?
– Аукціон називався “Диск в авто”. Ми були присутніми на великому з’їзді українських підприємців та аграріїв, і влаштували їм цікавий культурний захід. Серед них розігрували збірки “Млин” і для присутніх співав етно-гурт “Королівна”. Таким чином бізнесмени, які зазвичай не достатньо уявляють що таке українська сучасна музика, могли виграти збірку українського неофольку, і наприклад, якщо вдома немає часу, слухати музику по дорозі у в своїх автівках.
– Ви згадали про український неофольк. Коли йдеться про українські народні пісні в сучасній обробці, переважно це окреслюється поняттям — українська фольк чи етно музика. Неофольк чимось відрізняється?
– Так, неофольк це трохи інше поняття. Не вся сучасна фольк музика є неофольком. Тому що виконання українських народних пісень може бути автентичним або традиційним (академічним). Характерною рисою неофольку є осмислення українських народних пісень, мотивів, образів у контексті сучасної музичної культури. Тобто якщо ми говоримо про народну пісню, ніщо не заважає неофольк виконавцям виконувати їх у супроводі сучасних, а не старовинних музичних інструментів, діджея, тобто робити собі обробки в стилях рок, джаз, тріп-хоп, денс, амбієнт тощо.
– А яка різниця між автентичним і традиційним виконанням українських народних пісень?
– Якщо коротко, то те, що роблять більшість наших академічних ансамблів, хорів і колективів при будинках культури в областях і Києві, це є “традиційне” точніше сказати академічне виконання українських народних пісень. В ньому немає нічого поганого, але і поштовхів для розвитку там теж немає. Така творчість зазвичай базується на ще радянському спотвореному баченні культури загалом і намаганні втиснути зокрема і фольклор з усім його різноманіттям і колоритом у вузькі, штучно створені межі. Така музика, не дивлячись на те, що вона зроблена за усіма академічними канонами, виконана народними, заслуженими і перезаслуженими артистами, не має зв’язку з реальністю і тому не цікава сучасній слухацькій аудиторії.
Є, звісно, виключення, але це поодинокі випадки, які завдячують своїм існуванням талановитими художнім керівникам або потужній традиції, яка збереглася у самому колективі.
А автентичне виконання передбачає дещо глибше осмислення музичного матеріалу. Воно зазвичай не передбачає академічної манери співу або гри на інструментах, а ставить перед собою завдання якомога точніше передати традиції, настрій, старовинні виконавські прийоми і вокальну мелізматику, яка мала місце під час виконання цього матеріалу 100 -200 і більше років тому. Виконавець автентики є також дослідником фольклору, а не просто роками дере голос у БКашному хорі.
– З традиційним виконанням все зрозуміло. Наведіть приклади автентичних виконавців.
– Розповідаючи вам про наш аукціон, я згадував гурт “Королівна”. Там співають Анастасія Друзюк та Юлія Герштун, які є професійними фольклористками і які досліджують український народний матеріал, виокремлюють певні історичні традиції, і саме в цих традиціях його виконують. Учасники гурту „Ойра” Галина Бреставець та Ірина Осадча є науковцями-дослідницями фольклору Слобожанщини. У „Ойрі” вони більш-менш вільно інтерпретують цей матеріал, а основний напрям їх діяльності на кафедрі університету – українська автентика. Автентичними, думаю, можна назвати окремі експерименти вінницького гурту „Очеретяний кіт”, який виконує, а місцями навіть створює музичний фольклор Поділля. Також в певному сенсі тут можна згадати язичницько-фольклорний гурт „Йорий Клоц”. Загалом треба відмітити, що людей, які займаються автентикою у нас чимало і це безперечно дуже доборе.
– Яку характерну рису, скажімо так, мають гурти, яких ви берете на свої збірки.
– Поки ми випустили дві збірки. Активно працюємо над третьою. Як я вже казав — неофольк це певна інтерпретація народних пісень або музичних мотивів. Ми намагаємося брати гурти, які роблять це в першу чергу цікаво і якісно. І для того, щоб охопити український неофольк в усіх його проявах ми не обмежуємося жодними музичними стилями. Й з усього цього різноманіття стилів і виконавців намагаємося створити найбільш цікаву навіть непідготовленому слухачу і гармонійну компіляцію.
– Пісні, які є на перших двох збірка, рідко почуєш на радіостанціях. Їх багатьох виконавців не побачиш по ТБ.
– Так, є ті, хто пробився до більш масового слухача. Це Сестри Тельнюк, Мертвий півень чи Марія Бурмака. Все інше доступне лише тим, хто шукає і цінує якісний український продукт. Те, що у нас ще з совка звикли обзивати словом не формат. Але такі „не форматні” виконавці дуже швидко займають свої ніші в вітчизняному андеграунді.
– Весь сучасний український неофольк можна вважати андеграундом?
– З форматом і неформатом у нас в країні все досить сумно. Сподіваюсь, обидва ці поняття скоро зникнуть. А їх замінить поняття якісного і менш якісного продукту. Що стосується поняття андеграунд, то воно мені імпонує. Воно не суперечить категорії якості, а дозволяє його представникам реалізувати в своїй творчості більше специфічні вузькі та місцями контроверсійні задуми. Андеграунд ні в якому разі не негативне поняття, хоча у нас його намагаються зафарбувати саме в негативні барви.
– Якщо говорити про музику, то гурт або виконавець може мати і популярний матеріал, і той, що подобається більш вузькому колу слухачів.
– Неофольк в Україні як і фольк загалом сьогодні і справді має обмежене коло шанувальників на відміну від інших країн, які довше займаються розвитком і підтримкою своїх музичних традицій і спадщини. Я б не хотів називати українську фольк і неофольк музику суцільним андеграундом, тому що у більшості своїй понятійно ця музика цілком доступна широкому колу слухачів. І питання тут лише в тому чи є можливість у цього матеріалу виходити до ширшого кола слухачів чи ні. Це знову ж таки не питання якості. Український неофольк має широкі перспективи не лише в Україні і я впевнений, що рано чи пізно він сам знайде собі дорогу але для розвитку нашої сучасної культури і набуття самоідентифікації як цілісного народу цей процес було б непогато трохи прискорити.
– І ви намагаєтесь прискорювати цей процес? Збірку купують?
– Так, купують. Ми постійно додруковуємо нові тиражі тих двох збірок, які вже були випущені і отримуємо багато замовлень на третю.
А де більше купують в Україні чи закордоном. Я знаю, що ви потроху виходите на європейського слухача.
Купують і в Україні, і за кордоном. Зараз збірка представлена у Польщі, Чехії, Канаді та інших країнах. Починаємо співпрацю з Ірландією, де також є велика зацікавленість українською культурою зокрема. В Україні у нас також є регулярні замовлення в різних регіонах. Велику зацікавленість до неї виявляють людин на Сході.
– Яким ви бачите свій проект років через 5?
– Цікаве питання. Є багато ідей і амбіцій, пов’язаних з проектом „Млин”. Ми хочемо спробувати підтримувати українських виконавців у їхньому прагненні вийти до європейського і українського слухача. Ми пробуємо робити це різними методами. Важко сказати який з напрямків буде найбільш успішним. Чим більший доробок буде від наших українських неофолькових виконавців, тим більше проектів від проекту „Млин” ви зможете побачити в майбутньому.
