Роалд Хоффман — єдиний серед живих Нобелівських лауреатів, які народилися в Україні. Уродженець міста Золочева, що на Львівщині, днями вдруге відвідав рідну землю, (вперше побував з приватною поїздкою у 2006 році), взяв участь у роботі Міжнародного наукового конгресу “Сучасні напрямки у хімії, біології, фармації і біотехнології”, який відбувався в Національному університеті “Львівська політехніка” за участю науковців з України, Польщі, Німеччини, Швейцарії, Іраку та Росії. А у Львівському національному університеті імені Івана Франка відомому вченому-хіміку, який нині мешкає у США, присвоєно звання гонорис кауза (почесного доктора). Роалд Хоффман бачить Україну як суверенну державу без винятків і обмежень, країну з великим науковим майбутнім, яке визначатимуть нинішні молоді науковці. Він охоче поспілкувався з кореспондентами ZN.UA.
Перегляньте також:
- У Тернополі презентували книгу «Чорнобиль: я бачив»
- Жінкам не можна заходити в церкву у брюках: ПЦУ розвіяла міф
— Україна має значний науковий потенціал. Як на вашу думку потрібно стимулювати фундаментальні і прикладні дослідження, щоб вони підштовхнули розвиток економіки?
— Так, в державі все повинно бути зав’язано на розвиток науки і економіки. Потрібно залучати людей, які закінчують університети, в хімію, фармацевтичну промисловість, щоб ці галузі давали велику віддачу. Звичайно, необхідна підтримка університетів з боку держави. Я чув, що цього року 50 тисяч молодих людей хотіли вступити в Львівську політехніку, але держава дала тільки п’ять тисяч місць. А тут є і обладнання, і лабораторії не тільки для навчання, але й для досліджень.
— Чим корисний американський досвід для українських університетів, які займаються фундаментальними дослідженнями?
— Для вас більш важливий європейський досвід. В американських університетах є те, що називається загальним навчанням для молодих людей, є обов’язкова певна кількість лекцій з гуманітарних і фундаментальних наук. Але це важливо для нас, а не для вашої системи. Краще вам стати близькими до європейської системи і запровадити європейські стандарти навчання.
— Чи користуються популярністю українські університети у світі?
— На заході знають про декілька університетів — з Києва, Львова, Харкова, Одеси. Але є чимало вишів в Україні, про які ніхто не знає за кордоном. Як зробити, щоб підняти їх престиж? Мабуть, не потрібно такої великої кількості вишів в Україні, але їхній стандарт, поза сумнівом, має бути вищим.
— На вашу думку, українська наука прогресує чи тупцює на місці?
— Вона прогресує, в США навчається ваша молодь, вона залишається працювати після закінчення американських університетів. У нас також працюють молоді українські науковці. Інтерес українців до науки я бачу навіть на найнижчому рівні, в школах, гімназіях. Наприклад, мені написала 15-річна дівчина із Золочева Іра Мартинів, яка виграла конкурс з хімії, в галузі вирощування кристалів. Вона надіслала мені чудову роботу, до того ж виконану англійською мовою.
Але важливіше, щоб українські вчені, які працюють тепер в Америці, користуються висококласними лабораторіями, повернулися працювати в Україну. Однак економічне становище в Україні поки що не дає підстав сподіватися, що вони скоро повернуться.
— А як можна залучити кошти в українську науку?
— Це — проблема держави, яка повинна виробити стратегію для цього.
— Ви не прогнозуєте, що в найближчому майбутньому Україна може залишитися без розумної та ініціативної молоді? Вона просто виїде на Захід. Що слід робити, аби молоді люди хотіли залишитися працювати на батьківщині?
— Ні, це лише тимчасове явище. Так сталося в Росії. Але тут більш важливим є досвід Китаю. Ще п’ять років тому 98 відсотків аспірантів з Китаю залишалися у США. Тепер більше половини молодих науковців повертаються додому. Економічна ситуація у Китаї поліпшилася, а потім держава створила умови, щоб молоді науковці могли проводити свої дослідження на міжнародному рівні. Тому, передбачаю, молоді люди на деякий час справді виїжджатимуть з України за кордон, але згодом вони повернуться. Держава повинна цьому сприяти. Такі приклади ми бачили не тільки у Китаї, але й у Кореї, Тайвані. Врешті-решт, це якийсь Інвестленд молоді. Виїдуть, але повернуться.
— А чим українська молодь відрізняється від американської? Чи має переваги? Чого, на вашу думку, їй бракує?
— Головна перевага освіти у США у її доступності. В Україні над цим ще потрібно працювати. Мені здається, що в української молоді — голод на знання. І це та річ, яка справляє на мене велике враження. Люди слухають мої лекції з хімії не лише тому, що я така видатна особистість, вони просто хочуть знати. Вони — допитливі. Не знаю, чому це так, але це дуже добре.
— В Україні відбуваються реформи в галузі освіти. Міністр Сергій Квіт недавно заявив, що безплатної освіти в Україні не буде. Як Ви сприймаєте таку заяву?
— У нашій, американській, системі є платна і безоплатна освіта. Але я не знаю, що краще для української освіти.
— Ви слідкуєте за політичними процесами, що відбуваються в Україні. Чи достатньою нинішнього впливу міжнародної спільноти на Росію? Які ще заходи можуть вжити США, ЄС, щоб стримати російську агресію в Україні?
— І США, і Європа намагаються чинити тиск на Росію, щоб взагалі припинити російську агресію. Але не знаю, що краще може подіяти, ніж торгові обмеження. Я не впевнений, що буде мілітарна участь з боку Заходу у цьому конфлікті. Жаль, але скажу чесно: не знаю, як ми можемо більше впливати на Росію.
— Чи достатній нормандський формат переговорів, чи не потрібно його розширювати, щоб врегулювати ситуацію?
— Я просто не знаю. Але знаю, що переговори потрібні. Україна — частина Європи і в той же час має велику ділянку кордону з Росією. Потрібно знайти свій шлях у цьому сусідстві. Наприклад, Фінляндія у свій час показала, що можна стати самостійною і водночас нейтральною державою. Це їй вдалося. Але я не думаю, що Росія змириться з тим, щоб українська армія стояла біля її кордонів. Вона цього боїться. Потрібно знайти якийсь зважений підхід.
